Deslaw Cinema Club - незабаром вiдкриття!

Митці

Микола Степанович Вінграновський

Микола Степанович Вінграновський (7 листопада 1936, Первомайськ — 26 травня 2004, Київ) — український письменник-шістдесятник, режисер, актор, сценарист та поет.

Акторська, режисерська діяльність:

 

Навчався на акторському відділі Київського інституту театрального мистецтва. За два тижні від початку занять ставного, показного українця-степовика прослухав О. Довженко (майстрові «було дозволено» сформувати власний курс у кіноакадемії) і забрав його до себе в Москву навчатися у ВДІКу. Однокурсниками Вінграновського були Георгій Шенгелая, Лариса Шепітько, Отар Іоселіані, Роллан Сергієнко, Віктор Туров. Через рік учителя не стало, але прилучення до його світу позначилося на всій творчій долі М. Вінграновського. Ще студентом зіграв головну роль рядового солдата Івана Орлюка у художньому фільмі «Повість полум'яних літ» (1961), автором якого був Олександр Довженко. За найкраще виконання чоловічої ролі Микола Вінграновський отримав золоту медаль кінофестивалю в Лос-Анджелесі.

До Києва дипломований кінорежисер повернувся з Москви великою знаменитістю, про що він сам розповідає в есе «Хто і що для мене незалежність України», і в повісті «Пересадка». Проте розбурхана «хрущовською відлигою»столиця геть неприхильно зустріла вже сформованого і режисера, і літератора, який почав працювати на кіностудії ім. О. Довженка. Написаний ним сценарій «Світ без війни» (1960) так і залишився тільки сценарієм.Миколі Вінграновському таки вдалося відзняти художні стрічки на кіностудії О. Довженка:

 

 

Акторські ролі

• Іван Орлюк («Повість полум'яних літ», 1961)

• Дончак («Сейм виходить з берегів», 1962)

• Вацлав Купка («Берег надії», 1967)

• Несвятипаска («Дума про Британку», 1970)

Режисер

Художні фільми

• «Дочка Стратіона» (1964, у співавт. з В. Левіним),

• «Ескадра повертає на Захід» (1966, співавтор)

• «Берег надії» (1967, роль Вацлава Купки)

• «Дума про Британку» (1970, роль Несвятипаски)

• «Тихі береги» (1973)

• «Климко» (1984)

 

Документальні фільми

• «Голубі сестри людей» (1966)

• «Слово про Андрія Малишка» (1983)

• «Щоденник О. П. Довженка» (1989, у співавторстві з Леонідом Осикою)

• «Довженко. Щоденник» 1941–1945 (1993)

• «Чигирин» — столиця гетьмана Богдана Хмельницького (1993)

• «Батурин» — столиця гетьмана Івана Мазепи (1993)

• «Галич» — столиця князя Данила Галицького (1993)

• «Гетьман Сагайдачний» (1999)

 

 

Нa відміну від багатьох шістдесятників, які з кінця 80-х років минулого століття захопилися політикою та пошуком керівних посад, Вінграновський зберіг вірність творчому покликанню. Єдиною керівною посадою (і то неоплачуваною), було головування від 1989 по 1993 рік в українському відділенні ПЕН-клубу.

С. Йовенко у 2012 р. обгрунтувала авторство Вінграновського щодо кількох поезій, які і далі продовжують приписувати В. Стусу .

Помер 26 травня 2004 року в Києві внаслідок тяжкої хвороби.

 

Похований у Києві на Байковому кладовищі, (ділянка № 49а).

1993 року у Білій Церкві заснована Міська молодіжна літературно-мистецька премія імені М. С.  Вінграновського.